Якщо моряк захворів у рейсі

Норми MLC 2006 — мінімальні стандарти: ратифікація конвенції не зачіпає законів, звичаїв і угод, які забезпечують морякам сприятливіші умови. Конвенція не поширюється на судна, зайняті рибальством або подібними промислами, судна традиційної конструкції (наприклад, дау та джонки), а також на військові кораблі й допоміжні судна ВМС. Щодо суден валовою місткістю менше ніж 200, які не здійснюють міжнародних рейсів, компетентний орган держави прапора може після консультацій з організаціями судновласників і моряків визначити, що застосовувати окремі деталі Кодексу конвенції було б нерозумно або непрактично, — але лише тією мірою, якою це питання інакше врегульоване національним законодавством, колективними договорами або іншими заходами.

Вимоги MLC застосовуються на суднах під прапорами держав, які ратифікували Конвенцію. Якщо судно ходить під прапором держави, яка конвенцію не ратифікувала, умови медичної допомоги та обов'язки судновласника визначають застосовне право, ваш договір і обставини заходу в порт. Держави-учасниці зобов'язані не надавати таким суднам сприятливішого ставлення, ніж суднам під прапором держав-учасниць, але це положення діє з боку держав-учасниць і не наділяє моряка всіма правами за конвенцією автоматично.

Лікар за конвенцією обов'язковий на суднах зі 100 і більше особами, які зазвичай здійснюють міжнародні рейси тривалістю понад три дні; які ще судна мають возити лікаря, визначає право прапора. На інших торговельних суднах лікаря може не бути. На судні без лікаря конвенція вимагає щонайменше одного моряка, відповідального за медичний догляд, або компетентного з першої медичної допомоги; судно має суднову аптечку, медичне обладнання та медичний посібник, а медичні консультації по радіо чи супутниковому зв'язку доступні цілодобово.

Якщо потрібна негайна допомога, держава, на території якої перебуває судно, зобов'язана забезпечити оперативне списання моряка на берег і доступ до берегових медичних закладів. Для обміну інформацією між судном і берегом передбачено стандартну форму медичного звіту; її зміст конфіденційний і використовується лише для полегшення лікування.

Якщо ваше право на медичну допомогу порушують, на судні має діяти процедура розгляду скарг на борту, а переслідування за подання скарги заборонено. Це не позбавляє права звернутися до профспілки або юриста.

Моряки на суднах, на які поширюється конвенція, мають бути охоплені заходами охорони здоров'я і мати доступ до своєчасної та належної медичної допомоги під час роботи на борту — у принципі безкоштовно. За Стандартом A4.1 національне законодавство держави прапора має вимагати, щоб:

• кожне судно мало суднову аптечку, медичне обладнання та медичний посібник, склад яких визначає і регулярно перевіряє компетентний орган;
• судна, що перевозять 100 і більше осіб і зазвичай здійснюють міжнародні рейси тривалістю понад три дні, мали на борту кваліфікованого лікаря;
• судна без лікаря мали щонайменше одного моряка, відповідального за медичний догляд і видачу ліків, або щонайменше одного моряка, компетентного з надання першої медичної допомоги, — з підготовкою за вимогами Конвенції ПДНВ (STCW);
• медичні консультації по радіо або супутниковому зв'язку, включно з консультаціями спеціалістів, були доступні цілодобово й безкоштовно для всіх суден незалежно від прапора.

Рівень допомоги має бути, наскільки це можливо, порівнянним із доступним працівникам на березі — включно з доступом до ліків, обладнання, діагностики та лікування. У портах заходу моряк має право без зволікань відвідати лікаря або стоматолога — там, де це практично можливо. Допомога на борту або після списання в іноземному порту безкоштовна тією мірою, якою це відповідає національному законодавству і практиці держави прапора. Саме через застереження "у принципі" та "тією мірою, якою це відповідає національному законодавству" обсяг безкоштовної допомоги на різних прапорах може відрізнятися.

Медична допомога — одне, гроші — інше. Фінансовий бік хвороби в рейсі регулює Правило 4.2 "Відповідальність судновласника"; його мета — захистити моряків від фінансових наслідків хвороби, травми чи смерті, пов'язаних із їхньою роботою. За Стандартом A4.2.1 судновласник зобов'язаний:

1. нести витрати у зв'язку з хворобою або травмою, що сталися в період від початку виконання обов'язків до належної репатріації або виникли внаслідок роботи в цей період;
2. оплачувати лікування, необхідні ліки й лікувальні засоби, а також харчування та проживання поза домом — до одужання або до визнання хвороби чи непрацездатності постійною;
3. якщо хвороба або травма спричинила непрацездатність — виплачувати заробітну плату в повному обсязі, поки моряк залишається на борту або поки його не репатрійовано; після репатріації або списання — повністю або частково, як передбачено національним законодавством або колективним договором, до одужання або до моменту, коли моряк отримує право на грошову допомогу за законодавством відповідної держави;
4. оплатити витрати на поховання, якщо смерть настала на борту або на березі в період найму.

Де межі. Держава прапора може обмежити відповідальність за медичну допомогу, харчування і проживання періодом не менше ніж 16 тижнів з дня травми або початку хвороби і таким самим періодом — виплату зарплати моряку, який уже не на борту. Шістнадцять тижнів — це мінімум, який прапор вправі збільшити, але не зменшити.

Крім того, національне законодавство може звільнити судновласника від відповідальності, якщо травму отримано не на службі судна, якщо хвороба або травма спричинена умисною неналежною поведінкою самого моряка, якщо хворобу навмисно приховано при укладенні договору, а також тією мірою, якою витрати на лікування, утримання чи поховання бере на себе держава.

MLC 2006 передбачає дві різні системи фінансового забезпечення, і їх часто плутають.

На випадок залишення моряка. Спрацьовує, якщо судновласник не оплатив репатріацію, залишив моряка без необхідного утримання й підтримки або в односторонньому порядку розірвав зв'язок з ним, зокрема не платив контрактну заробітну плату щонайменше два місяці. "Необхідне утримання" включає й необхідну медичну допомогу.

Щодо відповідальності судновласника. Гарантує компенсацію у випадку смерті або довготривалої непрацездатності моряка внаслідок виробничої травми, хвороби чи ризику — так, як це визначено національним правом, договором про працевлаштування або колективним договором. Договірна компенсація, передбачена SEA, має виплачуватися повністю й без затримки, без тиску погодитися на меншу суму, а за складності оцінки — з проміжними виплатами.

Що з цього випливає на практиці:

• Звичайна хвороба в рейсі — пряма відповідальність судновласника; компенсація за довготривалу непрацездатність — інший механізм. Але якщо судновласник залишив хворого моряка без утримання й медичної допомоги, це вже може бути випадком залишення.
• Фінансове забезпечення — не обов'язково страховка. І для залишення, і для смерті чи довготривалої непрацездатності це може бути соціальне страхування, страхування, фонд або інший подібний механізм; форму визначає держава прапора після консультацій з організаціями судновласників і моряків.
• Підтвердження має бути на борту. Сертифікат або інший документ про фінансове забезпечення — англійською або з перекладом англійською — має бути на судні, його копія — на видному місці, доступному морякам; для забезпечення на випадок залишення це стосується суден, які підлягають сертифікації за конвенцією.

SEA має містити передбачені конвенцією відомості — зокрема про заходи охорони здоров'я та соціального захисту від судновласника і про право на репатріацію. Конкретні права на репатріацію — пункт призначення, спосіб перевезення, які витрати покриваються — регулюються застосовним національним правом, колективним договором або іншими заходами. Ці запитання варто поставити крюїнгу або судновласнику до підписання.

І про себе: чи дійсне медичне свідоцтво на весь період контракту; чи повністю й чесно заповнено медичну анкету; чи є при собі власні ліки, які ви приймаєте постійно, і чи знає про них відповідальний за медичну допомогу. Що саме брати з собою в рейс — від документів до особистої аптечки — описано в матеріалі чек-лист речей і документів у рейс.

Норма тут одна: на судні без лікаря має бути або щонайменше один моряк, відповідальний за медичний догляд і видачу ліків як частину своїх звичайних обов'язків, або щонайменше один моряк, компетентний з надання першої медичної допомоги. Перші проходять підготовку з медичного догляду за вимогами Конвенції ПДНВ (STCW), другі — з першої медичної допомоги. Який рівень підготовки потрібен на конкретному судні, визначає законодавство держави прапора з урахуванням тривалості, характеру й умов рейсу та чисельності екіпажу.

MLC 2006 не прив'язує цю вимогу до посад і не встановлює "базового рівня" для всього екіпажу. Кого призначають відповідальним і яка підготовка йому потрібна — вирішують право прапора, судновласник і вимоги до посади, тому запитання "чи потрібна мені ця підготовка" варто ставити крюїнгу ще до контракту.

Чим медичний догляд відрізняється від першої медичної допомоги і які три рівні медичної підготовки встановлює ПДНВ, розібрано в статті перша медична допомога на судні. Для тих, кому підготовка потрібна, у навчальному центрі AVANT є курс "Медичний догляд на судні". Умови, формат, тривалість і програму дивіться на сторінці курсу.